Категорія: Авторські статті

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є:

– громадяни та юридичні особи – власники земельних ділянок;

– органи місцевого самоврядування;

– органи виконавчої влади;

– особа, яка управляє спадщиною.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений Земельним кодексом України. Передача в оренду земельних ділянок здійснюється:
• на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки – якщо земельні ділянки перебувають у державній або комунальній власності;
• за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем – якщо земельна ділянка у власності громадян і юридичних осіб.

Передача земельної ділянки в оренду вимагає укладення договору оренди між власником та орендарем.

Орендар може передати орендовану земельну ділянку або її частину у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (ст. 8 ЗУ «Про оренду землі»).

Якою повинна бути форма договору оренди землі?

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотні умови договору оренди землі:

– об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

– строк дії договору оренди;

– орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 ЗУ «Про оренду землі»).

Постановою Кабінету Міністрів України затверджений Типовий договір оренди землі.

Форму можна завантажити за посиланням: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-п

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються у договорі оренди за згодою сторін.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Максимальний строк оренди земельної ділянки – 50 років. Для ділянок сільськогосподарського призначення мінімальний строк оренди – 7 років.

Что такое медиация и почему медиации называют одним из самых популярных альтернативных способов разрешения споров (конфликтов)?

Медиация – это популярная в мире процедура урегулирования конфликта, альтернативный метод разрешения споров путем переговоров и договоренностей сторон с участием нейтрального посредника – медиатора. Он помогает достичь взаимовыгодного решения.

Медиация применяется для решения конфликтов на любой стадии. Особенно эффективна эта процедура для урегулирования споров, которые чувствительны к сохранению отношений и репутации (семейные, трудовые, корпоративные и т.д.).

В странах Европы 80% споров, которые передаются на медиацию, имеют успешное решение без судебного разбирательства.

Преимущества медиации:

• переговоры сторон проходят под контролем медиатора, который устанавливает между ними доверительные отношения;
• способствует налаживанию диалога и сохранению отношений;
• может происходить полностью конфиденциально;
• участие в медиации добровольное;
• медиатор помогает обеспечить легитимность принятого решения;
• конфликт решается гораздо быстрее, чем в суде;
• расходы на медиацию существенно меньше;
• в результате, удовлетворения интересов обеих сторон.

На практике медиация дает возможность быстро, эффективно, экономя свои средства и время решать споры без длительных судебных слушаний, а судебной системе возможность значительно разгрузить суды от большого количества дел, которые тянутся годами.

Що робити, аби не потрапити на гачок автошахраїв?
1. Перш ніж внести передоплату за авто, укладіть угоду із продавцем.
2. Процес передачі грошей оформіть документально.
3. Аби перестрахуватися, дайте документи на перевірку юристу.
4. Укладайте повноцінний договір купівлі-продажу автомобіля, підготовлений юристом.

Так званий Закон «Маски-шоу стоп» – 2» – підписав
Президент України. За прогнозами фахівців вказаний закон спрощує притягнення до відповідальності працівників правоохоронних органів, які прийняли незаконні рішення про відкриття кримінального провадження і які потім були скасовані судом.

Чи дійсно це так? Закон проаналізував адвокат ЮК «Альянс Правових Сил» Володимир Борецький.

Справжня назва закону – «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування». Закон пропонує суттєво розширити кількість випадків, коли держава буде зобов’язана застосувати право зворотної вимоги до особи, яка завдала відповідну шкоду (у разі встановлення в діях складу не лише кримінального правопорушення, а й за наявності ознак дисциплінарного проступку, яке встановлюється за результатами службового розслідування, проведеного на підставі рішення суду, яким задоволено скаргу на рішення, дії чи бездіяльність органу досудового розслідування).

Вказана норма хоч і розширює наявні підстави, однак вважаємо такі розширення недостатніми для повної реалізації прав людини, закріплених ст. 56 Основного закону (право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади). Окрім випадків встановлення у діях особи складу кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, доцільно було б передбачити і інші випадки, наприклад встановлення адміністративного правопорушення.

Варто зазначити, моя адвокатська практика містить чимало випадків отримання позитивних рішень суду про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органу, що здійснює досудове розслідування шляхом стягнення грошових коштів з правоохоронних органів (як тодішньої міліції, так і сучасної поліції) на загальних підставах.

З посиланням на норми Конституції України, що є нормами прямої дії, та норми Цивільного кодексу суди виходять з того, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачено незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

 

 

 

 

Процес прописки і виписки хочуть полегшити, але за неправдиву інформацію загрожують штрафи.

Відповідний проект закону № 9218 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зареєстрували у Верховній Раді.

Як зміняться правила реєстрації місця проживання? У прямому ефірі на каналі «Київ» розповів адвокат, керуючий партнер ЮК «Альянс Правових Сил» Віталій Собкович

 

Процес прописки і виписки хочуть полегшити, але за неправдиву інформацію загрожують штрафи.

Відповідний проект закону № 9218 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зареєстрували у Верховній Раді 18.10.2018.

Метою законопроекту декларується зниження адміністративного тиску на громадян, підвищення доступності та зручності адміністративних послуг, підвищення ефективності роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, захист прав власників житла, підвищення рівня достовірності інформації в реєстрах, а також захист прав новонароджених.

Фактично законопроект трохи полегшує процедуру реєстрації та зняття з реєстрації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, але з іншого боку він спрощує обмін інформацією між державними органами, збільшує можливості держави проводити контроль за зміною місця проживання громадян і надає державним органам нові позасудові механізми анулювання та блокування реєстраційних дій з метою заборони проведення реєстраційних дій щодо деяких осіб.

На практиці це дозволить:

– замінити обов’язкову реєстрацію, «добровільним» декларуванням місця реєстрації і спрощеним пакетом документів для такої реєстрації;

– уникнути необхідності проставляння штампів про реєстрацію в паспорті, однак, як показує практика, використання паспортів у вигляді ID-карток, замість такого штампа вимагатимуть довідки про місце реєстрації;

– подати декларацію про реєстрацію можна буде не тільки за місцем реєстрації, але і в будь-якому органі реєстрації і ЦНАП, а в деяких випадках її можна буде подавати через Інтернет і поштою;

– у багатьох випадках виключити необхідність подачі паперових довідок про місце проживання та склад сім’ї, що дозволить державним органам і органам місцевого самоврядування обмінюватися такою інформацією без участі заявника;

– письмово інформувати власників житла про реєстрацію та зняття з реєстрації осіб на їхню адресу;

– зупинити практику «адрес масової реєстрації громадян», зважаючи на необхідність підтвердження адреси реєстрації у разі, якщо буде встановлено, що за однією адресою проживає більше трьох сімей;

– унеможливити реєстрацію за неіснуючими адресами, оскільки перелік адрес буде пропонуватися суб’єкту звернення;

– спростити можливості позасудового оскарження рішень у сфері реєстрації;

– встановити законодавчий принцип того, що факт реєстрації не впливає на отримання і позбавлення прав на житло.

Законом скасовується відповідальність за проживання без реєстрації, проте вводиться відповідальність за подачу недостовірної інформації з метою реєстрації місця проживання (штраф від 850-1700 грн., при повторному скоєнні 1700-3400 грн.), що в деякій мірі дозволить мінімізувати зловживання пов’язані з реєстрацією.

Також законом буде прямо передбачено 7 випадків, коли необхідно підтвердити місце проживання:

1. звернення власника житла або зареєстрованої за адресою особи, про те, що особа, яка зареєструвала місце проживання не проживає в ньому;
2. звернення одного з батьків про те, що дитина не проживає в житлі, в якому зареєстрована;
3. звернення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, які отримали документально підтверджену інформацію про те, що особа не проживає в житлі;
4. надходження у разі звернення керівника установи загальної середньої освіти про підтвердження факту проживання дітей на території обслуговування зазначеної установи;
5. надходження скарги на рішення про анулювання реєстраційних дій щодо особи або про зняття її з реєстрації органом реєстрації самостійно;
6. реєстрація або зняття з реєстрації особи були анульовані або зняття з реєстрації особи було здійснено органом реєстрації самостійно протягом останніх трьох років;
7. інформація, що міститься у реєстрі територіальної громади, зокрема щодо прізвищ, віку і статі осіб, які проживають в одному помешканні, вказує на те, що в даному житлі зареєстровано більше трьох сімей.

Закон передбачає внесення змін до низки інших законів, в т.ч. в ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відповідно до якого пропонується, що нарахування (перерахування) споживачеві плати за житлово-комунальні послуги у зв’язку зі зміною кількості зареєстрованих в житлі осіб, здійснюється тільки за умови зміни фактичної кількості осіб, які постійно проживають в житлі споживача.

В цілому закон досить прогресивний і дійсно може знизити бюрократичне навантаження на суб’єктів реєстрації, дозволить державі отримати додаткову статистичну інформацію, спростить контроль у сфері надання субсидій, повідомлення учасників про судові процеси, впорядкує військовий облік і облік виборців за адресами фактичного проживання в автоматичному режимі. Однак, з іншого боку, не виключені зловживання декларативністю реєстрації та відсутністю відповідальності за неподання інформації про зміну місця проживання.

Автор: Віталій Собкович

Про права колекторів на банківську таємницю – адвокат ЮК «Альянс Правових Сил» Христина Людкевич.

Згідно зі ст. 512 ЦКУ, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за договором про відступлення права вимоги, внаслідок правонаступництва кредитора, тощо.

Колекторська компанія може діяти від імені кредитора на підставі договору доручення або надання послуг за певну винагороду, а кредитор разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає колектору певну інформацію про клієнта-боржника. До такої інформації, як правило, належать паспортні дані боржника (П.І.Б., дата народження, адреса тощо) та інформація про його банківські рахунки.

Таким чином, банки під час співпраці з колекторами передають усі наявні в них відомості про боржника, фактично, розголошуючи банківську таємницю.

Нагадую, що відповідно до ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (надалі – Закон про банки) банківською таємницею є інформація стосовно діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам у разі надання послуг банку.

А інформація, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита лише на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації, суду, чи органів, які чітко перелічені в ст. 62 Закону про банки.

Крім того, згідно зі ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Також Конституційний суд у своєму рішенні від 20.01.2012 р. у справі № 2-рп/2012 зазначив, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави й органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її в таємниці.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата й місце народження. Водночас Конституційний Суд України відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вищезгаданої, ще й відомості про її майновий стан й інші персональні дані (рішення КСУ від 30.10.1997 року № 5-зп). Отже, інформація, яку фіз­особа надає банку, є конфіденційною.

Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону про інформацію).

Нормами ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. (далі — Закон про персональні дані) прописано, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або без його згоди, у випадках, передбачених законами України й лише в інтересах нацбезпеки, економічного добробуту та прав людини. Навряд чи колекторська компанія використовує інформацію про боржника «в інтересах нацбезпеки, економічного добробуту та прав людини». Тож і цей закон не дозволяє без відома фізособи-боржника передавати її особисті дані третім особам.

Однак, у ч. 3 ст. 61 Закону про банки якраз ідеться про те, що банк має право надавати інформацію, котра містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) і банком договорів, у тому числі договорів про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яка передбачена ст. 47 Закону про банки.

Опираючись на вказані вище аргументи, ВС/КЦС в постанові від 10.05.2018р. у справі № 712/6137/15-ц відмовив у задоволенні позовних вимог особі, яка просила, в тому числі, визнати дії банку незаконними і неправомірними у зв’язку з розголошенням відомостей, які містять банківську таємницю, шляхом передачі персональних даних позивача іншій особі (колектору), а також стягнути з банку моральну шкоду, завдану розголошенням відомостей, які містять банківську таємницю.

Таким чином, як бачимо законодавством України передбачено право банку уповноважували третіх осіб на представництво його інтересів (передавати свої права і обов`язки за кредитним договором) при наданні послуг банку. Письмова згода власника конфіденційної інформації в такому випадку не потрібна, оскільки вказані організації попереджаються про заборону розголошувати інформацію про клієнта і про відповідальність за її розголошення.

За консультацією й правовою допомогою звертайтеся до нас за телефоном: 044 599 22 77

 

Окрім планових та позапланових податкових перевірок, про які ми розповідали раніше, ще існують: камеральна, документальна, фактична. Яка ж процедура та підстави їх проведення? Розповідає адвокат, партнер ЮК «Альянс Правових Сил» Юрій Рожков.

1) Камеральна перевірка – проводиться винятково у приміщенні контролюючого органу на підставі тих даних, які безпосередньо платник податку надає контролюючому органу. Предметом перевірки, зазвичай, є своєчасність подання декларацій та їх реєстрація.

2) Фактична перевірка. Така перевірка має насторожувати недобросовісних підприємців, які, наприклад, неналежно оформили трудові відносини із найманими працівниками. Це далеко не весь перелік особливостей ведення підприємницької діяльності, адже до предмету перевірки належать й дотримання норм закону щодо регулювання обігу готівки, ведення касових операцій чи наявності ліцензій. Здійснюється така перевірка за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника.

3) Документальні перевірки. Окрім раніше описаних планових та позапланових перевірок (які є видами документальних перевірок), нормами податкового законодавства регламентовані виїзні та невиїзні перевірки. Такі перевірки фактично поділені лише за критерієм того, де вони проводяться.  Але існує й електронна перевірка. Повна назва відповідно до Податкового кодексу України –документальна невиїзна позапланова електронна перевірка. Проводиться вона за заявою платника податків.

Крім того, важливим є питання строків проведення виїзних перевірок. Відтак законодавством встановлено, що тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 10 робочих днів, інших платників податків – 20 робочих днів. Але строки можуть і продовжити, хоча й на обмежену кількість днів.

Результат перевірки (окрім камеральної) оформлюються або у вигляді довідки (у випадку відсутності порушень), або у вигляді акту  (у випадку наявності порушень).

Фінальним етапом перевірки, зазвичай, стає прийняття податкового повідомлення-рішення. Рішення контролюючого органу приймається протягом десяти робочих днів з моменту, коли платник отримав акт. Звичайно, у повідомленні-рішенні можуть зазначатися результати розгляду заперечень на акт, які має право надати платник податків, та, зазвичай, на розрахунок грошових зобов`язань це не завжди впливає. Але і податкові повідомлення-рішення можна оскаржити.

Фахівці ЮК «Альянс Правових Сил» мають великий та успішний досвід щодо оскарження неправомірних дій представників органів ДФС і з радістю допоможуть Вам у вирішенні зовсім непростих конфліктах з податковими органами.

За консультацією й правовою допомогою звертайтеся за телефоном: 044 599 22 77

 

Історична подія, яку  Україна чекала майже 10 років (з моменту виникнення економічної кризи 2008 р.) Сьогодні (18.10.18) Верховна Рада України прийняла КОДЕКС УКРАЇНИ З ПРОЦЕДУР БАНКРУТСТВА. Документ замінить собою ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом».
Адвокат, керуючий партнер ЮК «Альянс Правових Сил» – Віталій Собкович вже проаналізував даний документ.

Найрезонанснішою новелою даного Кодексу буде запровадження банкрутства для фізичних осіб, що раніше здавалось недосяжним для наших правових реалій.

Кодекс України з процедур банкрутства викладено та прийнято у чотирьох книгах:
Книга 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Книга 2. АРБІТРАЖНИЙ КЕРУЮЧИЙ
Книга 3. БАНКРУТСТВО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Книга 4. ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Книгою 1 “ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА” визначено поняття кодексу, визначено основні принципи санації та судових процедур, які застосовуються до боржника, юрисдикцію таких спорів та підстави для оскарження.

Книга 2 “АРБІТРАЖНИЙ КЕРУЮЧИЙ” визначає вимоги до арбітражного керуючого, організацію його діяльності, визначає його правовий статус, порядок здачі кваліфікаційного іспиту та порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих, питання пов’язані з їх винагородою та витратами, а також питання саморегулівної організації арбітражних керуючих.

Книгою 3 “БАНКРУТСТВО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ” передбачається спрощення доступу до процедур санації та збільшення можливостей у використанні цієї процедури, зроблена спроба виключення можливостей звільнення боржника від боргів, встановлено пріоритетність витрат на процедуру банкрутства та поточних вимог перед задоволенням конкурсних вимог, дещо покращено умови для забезпечених кредиторів, передбачено розкриття кредиторам інформації про боржника в мережі інтернет, скорочено строки розгляду справ та зменшено кількість підстав для оскарження і обмежено граничний строк процедури розпорядження майном, удосконалено механізми реалізації майна для продажу майна за найвищою ціною.

Книга 4 “ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ”: надано можливість боржникам фізичним особам, які не мають можливості для погашення боргів, зокрема валютних та споживчих кредитів для виходу із ситуації, шляхом проведення процедури відновлення їх платоспроможності, встановлено мінімальний бар’єр для ініціювання процедури відновлення платоспроможності та конкретно визначено підстави для такої процедури, визначено порядок реструктуризації боргів фізичної особи та порядок визнання її банкрутом та введення процедури погашення боргів боржника та прийняття рішення про звільнення боржника – фізичної особи від боргів .

Слід зазначити, що провадження у таких справах може бути ініційовано виключно за заявою боржника та за наявності хоча б однієї із наступних умов:
1) розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше тридцяти мінімальних розмірів заробітної плати;
2) боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більше як 50% місячних платежів по кожному з кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;
3) винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;
4) існують інші обставини, які підтверджують про те, що у найближчий час боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).